Майже в кожному місті Закарпаття є одна, а той кілька церков з баштовими годинниками. Десь вони “мовчать”, десь “ходять”, а десь – лише намальовані на фасаді. Остання традиція має два пояснення: символічний й цілком практичний. Одні кажуть, що баштові годинники на церквах малювали, аби перехожі завжди пам’ятали про відведений їм на землі час і берегли його. А іноді стверджують, що церкви умисно будували з отвором для годинника. А якщо релігійна громада не мала грошей на його встановлення, то отвір тимчасово так би мовити, до кращих часів, прикривали муляжем.
На щастя, муляжних баштовий годинників у нас не так уже й багато. Натомість Закарпаття цілком може похвалитися десятком старовинних годинникових механізмів, які дивом вдалося зберегти до нинішнього часу. Так, найстарішому баштовому годиннику на території краю цього року виповнилася 418 років. Розташований він на вежі Мукачівського кафедрального собору Святого Мартина, і кажуть, може претендувати на звання самого старовинного у всій Східній Європі! Нині за ним наглядає церковник собору Роберт Шандор. Щовечора, ідучи з храму додому, він самотужки заводить механізм, вручну підтягуючи три гирі, кожна з яких важить 120 кілограм. Цей годинник унікальний тим, що всі його елементи виконанні вручну. Гравірування дати виробництва на ньому немає, але історики передивлялися старі матеріали і знайшли дані, що його сюди привезли у 1596-у році. Краєзнавці запевнюють, що аналогічний, тільки давно вже недіючий, зберігся в одному з віденських музеїв. Наш теж за роки роботи не одноразово ламався, а за радянських часів, коли було заборонено використовувати дзвони, взагалі припадав пилом на горищі понад 50 років.
Другий за віком годинник Закарпаття мав би знаходитися в Ужгороді – на вежі римо-католицького костьолу Святого Юрія. Ще у 1820-му році там встановили механізм, за яким звіряли час мешканці міста. Доглядав за ним майстер Дьордь Лясота, однак цей шановний пан не зміг уберегти годинник від пожежі, яка трапилася і завдала церковній будівлі досить великої шкоди. У 1857-у році тодішній священник Іштван Варга закликав своїх вірників спільними зусиллями відновити баштовий годинник. За кошти зібрані людьми, купили новий механізм, однак і він не зберігся до сьогодні, бо, за документальними даними, на початку минулого століття зламався. Той годинник, який ми бачимо в самому центрі Ужгорода сьогодні, купили вже не городяни, а міська управа.
Натомість точно веде рахунок часу інший годинник – той, що знаходиться на вежі Хресто-воздвиженського кафедрального греко-католицького собору. Саме його можна назвати другим за віком на Закарпатті. Встановили ці ужгородські куранти у 1878-у році, коли собор перебудували під керівництвом архітектора Л.Фабрі.
Одна з найкрасивіших пам’яток Закарпаття – мисливський палац графів Шенборнів на території сучасного санаторію “Карпати” – теж може похвалитися старовинним баштовим годинником з трьома циферблатами. Встановили його, ймовірно, у 1895-у році, під час ведення замку. Історій про цей годинник існує кілька, проте всі пов’язані з ревнощами. Легенди, які досі переповідають місцеві старожили, твердять, що дружина графа Шенборна постійно його зраджувала. Якось, повернувшись із полювання раніше, він застав її в обіймах молодого красеня військового. Граф, буцімто, вигнав зрадницю з коханцем, а підлеглим наказав назавжди стерти з циферблата годину, коли це сталося. Кажуть, цифра чотири надовго зникла з баштового годинника, відновили її лише недавно, відремонтувавши і сам механізм.
Інша легенда ту ж таки історію зі зрадою дружини описує трохи по-іншому. Мовляв, розлючений граф, заставши дружину в обіймах іншого, стрімголов вибіг на вулицю й почав стріляти в годинник. Тоді він, нібито, і зупинився на довгі роки.
На щастя, жодна з цих легенд не є правдивою. Принаймні, у цьому впевнений годинникар з Мукачева Іван Онисько, котрий ще у 1990 р. піднявся на вежу замку Шенборнів для того аби запустити старовинний механізм. «Я не бачив на циферблаті чи самому годиннику жодних слідів графських куль. Цифри на циферблаті теж були цілі. Сам же механізм перебував у жахливому стані: зламаний та частково розкрадений. Ми не лише реставрували годинник, а й додали до нього два механізми з боєм. Бо, як виявилося, в оригіналі він не відбивав часу», – розповів Іван Онисько.
Нині майстер кожні 6 днів приїздить до санаторію “Карпати”, аби завести старовинний механізм. Самотужки піднімає три важкі гирі, кожна з яких важить майже 300 кілограм. Каже, що спеціально налаштував годинник так, аби не потрібно було його заводити щодня.
Ще один старовинний годинниковий механізм встановлений у самому серці міста над Латорицею на будівлі міської ратуші. З цим годинником пов’язана одна цікава історія, яка трапилась у Мукачеві в тридцятих роках минулого століття.
Один пан, орієнтуючись на час, що його вказував годинник на ратуші, запізнився на потяг, який мав його відвести до Кошице. Як виявилося, годинник відставав на цілих 30 хвилин – і це настільки розлютило нещасного пана, що він вирішив позиватися на міську управу до суду. Справу цей пан виграв, спустошивши міську казну на кругленьку суму. Відтоді, кажуть, в Мукачеві почали пильно дбати про те, аби годинник на вежі ратуші показував точний час.
