Рано в ранці, після урочистої служби, народ чимшвидше біжить до хати. Бо вважають: хто як прибіжить – так буде складатися у нього господарство. Якщо в хаті є незаміжня дівчина або хлопець, то вони намагаються бігти якнайшвидше. Хто перший прибіжить додому, той цього року знайде собі пару й одружиться.
З впевненістю говоримо, що Великдень для закарпатця – це свято всіх свят!) До нього готуються аж з осені!)
Після того як священик дав благословення, здіймається такий гомін, ніби всі люди втікають від погибелі), а це через те, що закарпатці вірують: чим вони швидше прийдуть до хати із паскою, тим краще будуть жити увести цілий рік, і тому кожний хоче випередити другого.
На порозі дому, всі зупиняються й кажуть: “Христос воскрес!”– кланяються і зразу ж відповідають: “Воістину воскрес!” Відтак заходять до будинку. Ставлячи кошик на стіл, господар дому бере паску в руки, підносить її до кожного і торкається – щоб “так їх люди честували, як паску честують”. Після цього всі дружньо моляться, і найстарший в хаті бере паску до рук, хрестить її ножем і ріже з чотирьох боків крайчики, щоб дати худобі. Під час святкового сніданку, всі дивляться за тим, щоб крихти з посвяченої їжі не падали на підлогу. Нічого зі свяченого не сміє пропасти!
Вся родина збирається довкола столу та вітає один одного, промовляючи “Христос Воскрес!”. У випадку, якщо в сім’ї є неодружена дівчина, святкову паску ставлять їй на голову і кажуть: “Щоб наша дівчина була людям така велична, як ця паска з пшениці!” Уже після господар дому чистить свячену крашанку, ріже її на стільки частин, скільки людей зібрано за столом. Після цього всі дружно куштують паску.
Великдень, без сумніву, вважають родинним святом, тому в перший день ніхто не ходить в гості. Проте, наступного дня, у Світлий Понеділок , а після цього і у вівторок, хресні матері, або як їх іще називають маточки, дарують своїм похресникам крашанки і писанки. З цього моменту всі ходять один до одного в гості!)))
В понеділок на Великдень без зупинки б’ють усі церковні дзвони. Щороку, тільки на це свято, подзвонити у дзвони можуть всі молоді парубки. Адже хоч на дзвіниці господарем є дзвонар, під час Великодніх свят зробити це може будь-який охочий. А ще, кажуть, якщо на Паску постояти під дзвоном, то міцним здоров’я буде увесь рік!)
Також існує традиція, що до Великодня кожен має купити собі обновку. Це пов’язано з пробудженням природи, весною, оновленням усього живого. У Закарпатті в кожному селі і місті святкова служба проходить і в понеділок, після якої віряни обходять церкву три рази з хоругвами – це прекрасна можливість для незаміжніх дівчат показати усім свою обновку. А уже після служби, за традицією, відвідують хресних батьків, дідусів і бабусь, щоб в такий спосіб виявити їм свою повагу.
Понеділок на Великдень називають Обливаним, або Поливаним. За давньою традицією, хлопці поливають дівчат водою, хоча сьогодні частіше – парфумами. Молоді панночки можуть віддячити парубкам тим самим у вівторок.
