Хто не знає про українських січових стрільців — першу національну військову формацію у 20-му столітті?
Після того, як вибухнула Перша світова війна, Австро-Угорська монархія змушена була мобілізувати всі наявні сили. Українська народна рада, в яку об’єдналися українські політичні сили на час війни, запропонувала Відню створити окремий військовий легіон під назвою «Українські січові стрільці». Австрійський уряд погодився, бо потребував добровольців, хоча поставився до цієї ідеї насторожено. Коли у серпні 1914 р. до «Українських січових стрільців» записалися 28 тисяч юнаків, військове командування імперії Габсбургів погодилася тільки на 2,5 тисячі. Відібрали найкращих — чи не кожен мав за плечима освіту. По суті, це був цвіт молодої української інтелігенції. Російські війська наступала на Галичину, і січові стрільці, яких зібрали на перший збір у Стрию, відійшли на Закарпаття, аби тут вивчитися військовому ремеслу.
Освічені дисципліновані юнаки завоювали на Закарпатті прихильність не тільки місцевих юнаків, але й навіть угорців. Хоча на початку їхній вигляд був далеко не парадний. Стрільці носили подертий військовий одяг мадярського краю, старе взуття та були озброєні рушницями давньої системи Верндля на один забій, зі шнурком замість ременя.
Для підготовки випало небагато часу. Російські війська захопили Галичину і впритул наблизилися до Закарпаття. Австрійське командування кинулося на останні резерви. Прийшла черга на українських стрільців. Першою відправилася на Верецький перевал сотня В. Дідушка 10 вересня 1914-го року. Карпатський похід вкрив славою січових стрільців. Також у Мукачівському замку перебувала додаткова сотня У.С.С., якою командував сотник Никифор Гірняк. У замку була сформована Пресова квартира (по-теперішньому – прес-центр). Тут було організовано стрілецьку читальню та бібліотеку, лекційний гурток.
Як згадує у мемуарах відомий закарпатський просвітянин та політичний діяч Августин Штефан, на пробудження національної свідомості закарпатців значний вплив мав побут українських січових стрільців на Закарпатті. Стрільці часто ночували в селянських хатах, розмовляли із селянами, бавилися з дітьми, учили молодь народних і патріотичних пісень, у неділю і свята ходили до церкви і часто стрілецький хор співав там на Богослужінні. Люди слухали що пани офіцери говорять так, як вони, а не по-мадярськи.
Оскільки серед січових стрільців переважали молоді інтелігенти та студенти, стрілецтво породило справжній культурний феномен — художня творчість у військових мундирах. Січові пісні стала загально народними.
