Ми вже звикли до того, що Карпати – це переважно стрункі смереки та буки. Дубом, липою чи березою у нас, щоправда, теж нікого не здивуєш… Проте, неабияким сюрпризом для багатьох може виявитися той факт, що в карпатських лісах можна натрапити на справжні мамонтові дерева, або ж секвої. Так-так, це саме ті, найвищі дерева на планеті Земля, які змагаються за розмірами з хмарочосами!
Мешкають чотири закарпатські секвої на території Великобичківського лісомисливського господарства, а саме у Лужанському лісництві, в урочищі Малий Банський на висоті 520 м над рівнем моря.
Але ж як у нашому краї з’явилися ці “гігантські прибульці”, батьківщиною для яких є далеке тихоокеанське узбережжя Північної Америки? Можна сказати – волею долі!
Поселилися мамонтові дерева тут майже століття тому. У далекому 1920 р. на суцільному зрубі було створено тимчасовий розсадник, де було висіяне насіння різних порід дерев. У тому числі секвої. Випадково чи ні, але зернятка проросли, і з того посіву до наших днів залишилися ці чотири дерева-гіганти. Щоправда, за прийнятими для виду секвої параметрами, закарпатські екземпляри якраз що зовсім малюки. Наразі їх зріст становить якихось 45 — 55 м, а це менше ніж половина від висоти, якої сягають світові рекордсмени їх виду. Та й вік 94 роки (дуже поважний для людини) за мірками цих дерев – зовсім раннє дитинство. Для кращого розуміння масштабів доречно таке порівняння: як майже непомітним для нас є життя якоїсь комашки, так само швидкоплинним є людське життя для секвої. І це не дивно! Адже вік деяких мамонтових дерев перевищує три тисячі (окремі екземпляри можуть прожити і шість тисяч) років! Уявіть-но лише, скільки людських цивілізації може змінитися за цей час!
Спочатку секвої називали каліфорнійськими соснами або мамонтовими деревами, через схожість загнутих догори гілок з іклами мамонтів. У 1859-у році такий собі Карл Лінней назвав це дерево на честь англійського полководця Веллінгтона – “Веллінгтонія велетенська”, що, однак, викликало невдоволення в американців, які вирішили назвати дерево ім’ям свого національного героя Джорджа Вашингтона – “Вашингтонія велетенська”. Однак жодна з цих назв не прижилася. Тоді почали іменувати цю рослину так, як її називали місцеві індіанці, а саме – секвоєю. Парадоксально, але походження цієї назви так само мало «героїчний присмак»! Адже пізніше з’ясувалося, що саме таке ім’я мав один з вождів племені ірокезів, який очолював визвольну боротьбу проти завойовників. Ось така іронія долі!
Що ж до Закарпатської секвої то вони належать до роду Секвоядендрон велетенський – одного з трьох родів виду секвої. Дерева ростуть поряд на галявині. Діаметри кожного екземпляра дуже різні — 26, 75, 96 та 130 см відповідно.
Секвої на Рахівщині перебувають під охороною Ужанського лісництва. Проте до них є змога вільно навідуватись у супроводі лісової охорони. Знайти дерева-велети можна завдяки спеціально промаркованому туристичному маршруту. Гірська стежка (серпантин) веде до секвой крізь букові насадження. На галявині біля мамонтових дерев можна комфортно відпочити, адже неподалік встановлено альтанку, куток відпочинку, годівниці для лісової фауни, солонець. Тож не варто втрачати нагоди бодай півгодини посидіти поряд з велетами-довгожителями, попереду у котрих ще не одна тисяча років життя. Звичайно ж, якщо на те буде воля крихітної не довголітньої, та водночас дуже могутньої людини.
• Спили величезних стовбурів гігантського дерево секвої досягають 12 м у поперечину. У тунель, зроблений в такому дереві, вільно в’їжджає екіпаж, а на пеньку можуть танцювати 16 пар і поміщається оркестр.
• Найвищу секвою знайдено влітку 2006 р. в національному парку Редвуд. Висота “гіганта” становить 115,5 метра.
• Попереднім рекордсменом із живих дерев був “Стратосферний гігант” в парку штау Каліфорнія, його висота 113 м.
• Висоту понад 110 м мають 15 живих дерев, а вище за 105 м – 47 дерев.
• У 2004 р. журнал “NATURE” написав, що максимальна теоретична висота секвої (або будь-якого іншого дерева) обмежена 122-130 м, у зв’язку з гравітацією та тертям між водою і порами деревини, через котрі вона сочиться.
• Одну секвою спилювали 7-метровою пилою 17 днів. Для її перевезення знадобилося 30 великих залізничних платформах.
